Вівторок, 11.05.2021, 14:06
Вітаю Вас Гість | RSS

БІБЛІОТЕКА ЗОШ №2 м.Славутича

Категорії розділу
Актуально [161]
Заходи [47]
Виставки [17]
Видавнича діяльність [15]
рекомендаційна бібліографія, пам'ятки, бюлетені нових надходжень, огляди літератури, тощо
е-підручники
Наше опитування
Навіщо Вам Інтернет?
Всього відповідей: 19
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Головна » 2021 » Березень » 5 » Кобзарю! Знов до тебе я приходжу... Пам'яті Шевченка присвячується
11:28
Кобзарю! Знов до тебе я приходжу... Пам'яті Шевченка присвячується

«І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій,

не забудьте пом’янути незлим тихим словом…» Тарас Шевченко

        На початку весни, весь український народ, а також світова громадськість вшановують пам'ять Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка (1814 – 1861рр.)                                                             

       Цього року минає 160 років, як відійшов у вічність Тарас Шевченко - поет, художник, мислитель, духовний провідник українців.

     У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації... 

Ліна Костенко

КОБЗАРЕВІ

І
Кобзарю!
Знов
до тебе я приходжу,
бо ти для мене совість і закон.

Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний і глибокий сон.

А, може, це і не дрібниця.
Ти ж бачиш сам, які складні часи:
Великі струси.
Перелом традицій.
Переосмислення краси.

І вічний рух -
у всесвіті, у світі.
Лише могили з місця - ані руш...
0, скільки стало в нашому столітті
скалічених і безнадійних душ!

Та що ж, не дивно.
Покрутився глобус в диму,
в пожежах, у кривавій млі.
Захворів дехто на морську хворобу,
хитається на палубі землі.

Розхитаний, спустошений і кволий,
біда, якщо в мистецтво забреде, -
шукає форм не бачених ніколи,
шукає форм нечуваних ніде.

І тут же - просто шукачі прокорму,
і шахраї і скептиків юрма -
шукають найсучаснішої форми
для того змісту, що в душі нема.

Возрадуйтеся прадіди печерні -
ось пролунав новітній благовіст!
в абстракції,
в модерній,
в істерії,
конає в корчах витончений зміст.

І сам на себе споглядає збоку -
чи є в його агонії краса...
Кобзарю мій!
Поете мій високий!
А як же ти поезії писав?
Я не писав.
Я плакав і сміявся.
Благословляв, співав і проклинав. 
Сказати правду -
мало турбувався, 
як я при цьому збоку виглядав.

 

ІІ

Кобзарю,
знаєш,
нелегка епоха
оцей двадцятий невгомонний вік.
Завихрень - безліч.
Тиші - анітрохи.
А струсам різним утрачаєш лік.
Звичайні норми починають старіти,
тривожний пошук зводиться в закон,
коли стоїть історія на старті
перед ривком в космічний стадіон.
Вона грудьми на фініші розірве
Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.
І, невагома, у блакитній прірві
відчує враз вагому самоту.
І позивні прокотяться луною
крізь далі неосяжно голубі...
А як же ми,
співці краси земної?
Чи голоси у нас не заслабі?
Чи не потонуть у вітрах простору?
Чи сприймуть велич нової краси?..
Тарас гранітний дивиться суворо:
- А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів'ям,
пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам'ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!

 

За матеріалами: Ліна Костенко. Вибране. Київ. Видавництво художньої літератури „Дніпро", 1989.

 

 

 

Марія Пригара

ТАРАСОВЕ СЛОВО

Снились Тарасові в чорній неволі
Гори дніпрові високочолі,
Де сокорина, пухом припала,
Віти на воду порозпускала.
Снилась веселочка в тихі години,
Що позичає в плесі краплини.
Снився щоночі сивий Славута,
Вся Україна, горем закута.
Рідний народ його, битий і гнаний,
Як він устане, зірве кайдани,
І розкувавши руки могучі,
Панство несите скине із кручі.
Все, що наснилось,— пісня сказала.
Пісня пророча — правдою стала!
Цвітом повиті Тарасові гори.
Поле безмежне з вітром говорить.
Слово Тарасове струнами б'ється.
Ходить між люди — з серця до серця.
Ходить між люди, лине світами —
Так йому жити й жити віками,
Поки, як море, в срібній обнові
Б'ються об берег хвилі дніпрові!

* * *

Володимир Підпалий

КОБЗАР

Струни зрячі,вічні струни
Ти торкнеш рукою -
Попливе вкраїнська пісня
Та й Дніпром-рікою.

Хвиля пісні - вища й краща,
То лагідна знову...
Ой Тараса думи віщі -
Для душі розмова!

Шляхом ішла Катерина,
Узяла на руки,
Понесла свойого сина -
Серця свого муку.

Бо у неї така правда,
Щоб не спали люди,
Бо у неї вічне право -
На землі цій бути...

Марія Дем'янюк

Тарасове слово

Вірш Тараса вчу раненько,

Бо для мене він рідненький.

І казав сьогодні тато

День Шевченка - наше свято,

Бо любив він Україну

Так, як мама любить сина.

Мріяв щиро і безмежно

Про Вкраїну незалежну.

Його думка, слово, діло

Шлях в майбутнє освітили:

Уперед на новий крок

Надихає нас Пророк.

Вірш я вивчу на "відмінно",

Теж люблю я Україну,

Щоб усім прийшло на згадку -

Ми - шевченкові нащадки.

Нехай слово Кобзаря

Світить ясно, як зоря!

* * *

Максим Рильський

ШЕВЧЕНКО

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду:

Кожний вірш свій і поему

Він присвячував народу.

 

Він любив усе прекрасне

Все ненавидів потворне, —

І його ім’я — незгасне,

Світлий образ — неповторний.

 

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

 

Ось чому в сім’ї великій,

У цвіту садів прекрасних

Буде жити він вовіки,

Як безсмертний наш сучасник.

* * *

Олександр Олесь

В РОКОВИНИ ШЕВЧЕНКА

Одно питання мимоволі

Ввесь час в думках моїх встає:

Чом не вгледів він сонця волі,

Чому тепер він не жиє?

 

Якими дужими громами

Пророчий голос би гримів,

Якими буйними річками

Котивсь, шумів би його спів!?

 

Які б вінки він сплів героям,

І як уславив би їх чин?

Він грав би в сурму перед боєм.

Боровся б сам серед руїн.

 

А як оплакав би могили,

Яких би квітів насадив!

Калина б віти похилила

І в вітах вітер б гомонів.

 

Якими лютими бичами

Карав би нас, що кволі ми,

Що розійшлись ми манівцями

На крок єдиний до мети.

 

Як в душу б він заглянув кожну,

Як кожний біль би наш відчув.

Він влив би міць непереможну,

Серця б він вірою надхнув...

 

І де б він був ?!.. Чи на засланні,

Серед неораних степів,

Чи разом з нами на вигнанні

Ділив би сльози і терпів?

 

Він тут би був! Орел Крилатий

Не зміг би стерпіти ярма,

Бо як би там він міг співати,

Коли вітчизна вся німа!

      

 

 

 

                                                                                                      

Категорія: Актуально | Переглядів: 30 | Додав: Н@дія | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Березень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Сьогодні ...
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Архів записів